Коли їду по тканину, то дочка завжди намагається поїхати зі мною. Я чесно думала, шо то їй цікаво оте все подивитися, перемацати. А недавно вона сказала, шо насправді її найбільше цікавить, шо я говорю, коли її питаю. Ну от тут: темно синя тканина. Роздивлялась я її та й кажу: "Гля, доню! Це ж густий вечір". А вона нишком в тіліфона записала. А потім давай стрічки підбирати, то кажу, шо як червону прикласти, то наче запилюжений бурачок розрізали. Розказує вона це, сміємося. А далі видає: "Ма, я за твоїми шедеврами скоро книгу напишу. І назву "Лабіринти Єльчиної уяви". Їй-бо, ще на разу не вгадала з твоїми порівняннями!". Нє, ну а хіба не схоже?