Спідниця "Ромашечка" традиційного крою

Розкажу вам історію про ромашки. Страх як люблю ці маленькі квіточки. Впадеш на ромашкову галявину, трохи полежиш - і наче заново на світ народилась. Всі знають, шо і чай з неї корисний, і як волосся поливати ромашковою водою - то воно буде золотом відливати. 

Хтось ще настоянку робив, але я таким вже не балувалась. 

А я розкажу про особливу купіль, в якій мене мати купала. Брала вона любистку, мняти потрошки і багато-багато ромашки. Мама завжди висушувала багато трав на зиму. Стільки, шо хватало не тільки нам, а ще й по всьому селу роздавала. Аж тут на перші осінні холоди почала якась хвороба розповзатися. Діти, дорослі, старі - всі чхають, кашляють, злягають на тижні. Мама почула, то давай нам кожен день чаї варити з різних трав. І з ромашки, само собою. Добралась зараза й до нашого села. Перші захворіли сусіди, потім інші. А нам хоч би хни. Тоді мама допетрала в чому справа, зібрала свої трави, розклала в мішечки  - та давай роздавати сусідам. Каже: "Ви то не заварюйте на чай, а виливайте в балії та мийтесь". Через тиждень ні одного хворого вже не було. То зараз вже учоні сказали, шо вона дєйствує як антисептик. А тоді людям сама природа підказала, як бути. 

Та й медицина зараз інша. А ромашку я досі люблю просто так. Того й пошила цю спідничку - хай вона буде оберегом від усього лихого. Тільки не спіть в ній у ромашковому полі - бо шукатимуть, то не знайдуть.