Знаєте, є такі люди, які ходять і світяться. І все у них ладиком виходить. І сім'я дружна, і в домі порядок, і в дворі все цвіте. На роботі таких люблять, в общістві поважають. Їх ще щасливцями називають. Бо ото люди недалекі думають, шо все їм з неба падає. А піди розпитай, копни глибще, то взнаєш, скільки ті щасливиці впахують коло двору, скільки ночей не спали, шоб все виходило. А ще скільки сил та мудрості треба в собі мати, шоб коли шось іде не так, то не сканудити і не гарчати на других, а привітно говорити. Оце знала я Лідку таку. Подружились ми з нею крепко. То вона розказувала багато про своє життя. Ой несолодко їй бувало, як усім буває. Але ж до чого сильна та вольова була, не кисла. Жаль, шо їм прийшлось переїхати. Я їй напам'ять шила таку спідничку. Кажу: то з тебе, Лідко, намальована. Стібок до стібка, стрічечка в стрічку. Гарна і легка, а тільки ти знаєш, скільки труда вложено.
Невимовно гарна спідничка яскравого насиченого, майже неонового, рожевого кольору. Оздоблена вибійкою ручної роботи