Нє, вопше я була слухняною дитиною. Але шоб я послухала, мені треба було доказать, шо то так і є. Якось я шось забула зробить вовремя. Чи замести, чи води нанести. Років 16 було. Ну мати посварила, канешно. Сказала, гуляти не пустить. Кажу, шо так не піде. Хочу волю викупити, хай ставе умови. Мама теж хитрюга. Раз так, каже, то підеш гуляти, як зорі перерахуєш. Ну добре, думаю. І пішла збиратись. Вділа спідничку. Точно таку, як оця. Перебираю буси й кульчики. А мати: "Ти куди оце вирядилась? - Як куди? Зорі рахувати! - Е, так рано ще. Всього одна зірка світить. - О, порахувала. Одна зірка. Я пішла гуляти". І дзизнула з дому, тільки п'ятки миготіли.
Чорна спідниця з італійської костюмки. Оздоблена вибійкою.