От якшо ви не вперше тут, то вже знаєте, шо просто так я нічо не пошию. Буду днями й ночами дивитись на ту голку та тканину, як цап на нову браму, поки не придумаю, на шо ж воно мені похоже.
Оцю спідничку я давно хотіла зібрати, вибрала стрічки, підбій, вибійку обі порозкладала. А все воно мені не то було. От не фатало якогось акорду, так сказать. Я ж, знаєте, хоть і люблю всяку ніжку штуку, але й характер поважаю. От тут прямо просився характер.
І тут відкриваю ще раз свою коробку з вибійками і десь випадає одна маленька. О, думаю, оце воно має буть. І точно! Оці маленькі зубчики. шо понатикані зверху й знизу - ото воно!
Спідничка зразу стала якась така гостріша, стрімкіша. Не знаю, як об'яснить, треба поетів писать. Та ви вже й так пойняли.
Темно-сіра в тоненьку смужку спідничка традиційного крою. Тканина - легка вовняна з лавсаном. Взята з бабиної скрині, того точний склад встановити важко. Підходе для прохолодних літніх вечорів, теплої осені. З годним споднім піде й на зиму, якшо чобітки височенькі.