Дай Боже здоровля усім людям, хто цінує ручну роботу. Це ж не просто вишита тряпка або нанизані бусінки. Це чиїсь руки так робили своє життя гарнішим. Десь майстерно, десь менше, але це ж шось туди вкладалося, про шось люди думали, шось переживали, коли то всьо робилося. Викинуть - то як раз плюнуть, а зберегти - на те треба сила волі і гострий розум. Розум, шоб дотумкать, шо колись буде сидіть мале внуча і дивитись на найстоящу річ, яку зробила його прапрабаба. Оце узор, шо ви бачите - якраз про таке. Цю сорочку сохранили вчителі Диминської школи, шо на Кропивниччині. І подарували бабам Єлькам. А це значить, шо узор буде жити далі.
Білий чокер з червоно-чорним орнаментом з сорочки, яку нам подарували під час експедицій в село димине. Прочитати про експедицію можна тут.
Чокер на стрічці, що зав'язується, тому розмір його універсальний.