Шо б людина не вдівала, а найчесніша - у сорочці. Не того, шо нема одежі або шось таке, нє. А через то, шо тільки коли стоїш в сорочці та молишся, або над колискою вночі, або коли ночей не спиш, чекаєш звістку та виглядаєш у вікно - ото тоді де людина чесна. Її ніхто не баче, їй не треба прикидаться. Майже така, яка й вродилась.
Ото недарма пошити сорочку любимому або дітям - то був святий обов'язок жінки. Бо поки находишся кольо льону, поки зсукаєш нитку, поки зітчеш, то стільки всього передумаєш та перемрієш. А ще скільки поки збереш сорочку та обшиєш? Хай там шо не кажуть, а вкладена душа і мислі в те, шо ти робиш, - то дуже мощний оберіг.