Чогось я недооцінювала айстри, аж поки не виросла і не завела свій квітник у своєму домі. У баби росли завжди, у матері, а я все хотіла зробить модний квітник, вишукувала на базарі якісь екзотічєскі квітки. Правда, половина не сходило, друга - не приживались. А то часто сама забувала, шо де посіяла і перекопувала під інші квітки. Аж поки не наставала осінь і не ставало пусто. Все перецвітало, лишався лише морозець коло хвіртки і троянди, які виганяла вгору, наче боялись, шо сонце скоро втіче. І вже не стільки цвіли, скільки видовжувались вгору.
А потім доперла - нема айстр і чорнобривців. Мама завжди висівала їх не тільки на квітнику, а й на городі. і коли все гудиння вже збиралось потихеньку, на чорноземі світились червоні, бордові, фіолетові і білі айстри рівними рядочками, а гарбузи по краю підсвічували чорнобривці.
Оце сидю, шию цю спідницю і не можу зрозуміти, шо вона мені так нагадує... А це ж чорний город, що вже готовий відпочивати на зиму, і рівний через усе рядок бордових і білих айстр.
Чорна традиційна спідничка, оздоблена оксамитовою стрічкою, защипами та ручною вибійкою. Пошита з якісної італійської костюмки.