Ой ці дракони! У баби на рушнику такі були вишиті. Хоч баба і казала, шо то лебеді, та мене так просто не обдуриш. Бо там, як придивитись, то видно хвоста і вушка. А хіба у лебедів довгий хвіст і вушка? Нема такого.
Ба казала, шо вона все життя проробила на кухні, готувала і на панів, і на сватів, і на весь чесний люд. Може, бо варила їсти вона завжди так вкусно, як ніхто. Але ж десь вона тих драконів бачила. Я думаю, шо вона старша була, чим нам всім казала і жила на світі ще з тих часів, коли дракони захищали принцес у палацах. Може й вона була тією принцесою, а дід закохався в неї та врятував. Або сама поборола парочку, шоб не швендяли селами і не портили збіжжя.
Брат казав, шо то насправді дракони, яких люди приручили, то вони з часом стали маленькі і жили при дворіх, як котики, а потім і зовсім перетворились на ящірок та потікали.
Не знаю, де правда, але шо то були дракони - чесно-чесно.
Сіра спідничка традиційного крою з сірою костюмної летючої тканини. Така легка та м'яка, наче аж холодна.