Спідниця "Глинська" традиційна з вибійкою

Хочете я розкажу, звідки у мене любов до вибійки така скажена? Почалося усе геть не з рушників чи занавєсок. Все почалось з болота. Зараз смішно, а тоді мені дісталось!

Ну, значить, як це було... Випрала моя мама білу постіль. А тоді як прали? Брали величезну балію, наливали з самого ранку воду з криниці відрами. І лишали грітись. Поки вода під сонечком грілась, мама брала велику виварку, колотила там мило і виварювала більйо, потім вона його витягувала і кидала в балію полоскати, загружала нове у виварку, поки та закіпала, полоскала і вивішувала вже випране. Словом, мороки та роботи було - вагон. Я любила бігати в лабіринтах між шворками тих простинів, шо висіли сохли. Ото раз так гоцала-гоцала, то й навернулась в болото, шо наробила вода з того прання. Як вставала, то вхопилась за полотно своїми брудними руцями. Ну і далі понеслось: спочатку долоньки, потом листочки мазала та перебивала, потом сперла у мами скриньку з намистом, бо там кришечка була різьблена. Недовго розважалась, правда, бо мама з новим пранням прийшла та побачила. 

Оце, мабуть, і була ота перша любов до вибійки. Я не помню, бо геть мала була, але мама каже, шо так і було. 

То тепер  знаєте, яка насправді історія у цієї синьої спіднички традиційного крою з ніжною вибійкою. А ота велика квітка по низу триметрової тканини - то елемент вибійчаного рушника з с. Глинськ на Світловодщині.