Гиндики - то приручені пави, чесне слово. У мене було багато різної птиці за всьо життя, але такого гонору не мали навіть білі гуси.
Здоровенне одоробло, яке завжди з тобою вбранням міряється. І не важно, чи ти йдеш на гульки і блищиш, як нова копійка, чи несеш, як болотяник вдіта, зерно цьому пихатому пір'ю. Стане, набундючиться з усіх сил, хвоста розправе, крила розпурхає - і пре! А як не будеш уваги звертать, шо ше й дзьобне, бо для кого він тут такий красівий стоїть? Ото я надивилась на цю пиху і придумала, шо маю приручити гиндиків. Гиндички - то нормальні женщіни були, вони собі такого не дозволяли. А хлопці - то шось страшне.
Ну так-от, привчала до рук з самого малечку, годувала, градась. А воно тіко вироситить три пір'їни на хвості - вже пушиться і буль-булькає на мене.
Ви вже поняли, шо нічо в наших отношеніях з гиндиками харошого не получилось. Закриваю свої гештальти, чи як воно там, як вмію - вибійкою. Бачте, по низу розсадила, начос хвоста зробила - і тішусь.
А спідничка добра. Цупка вовна зібрана в рясну спідницю, з багатою вибійкою та оксамитовими стрічками. А ще цей підбій з бавовни, шо вилискує на кожен крок.