Іскра - то не про спідницю, а про людину. Їх ще змалку видно. Світлі люди якісь, хароші. Я таких люблю. Та їх всі люблять, крім капосних якихось, та ті нікого не люблять по природі своїй.
Так-от іскорки. Вони сміються, як дзвіночки. Світяться вночі. Будеш сидіти, чорна, як хмара, іскорка прийде, слово за слово - і ти вже й плакати забудеш, бо стає смішно. Або зігріє, як геть не до сміху.
І от хоч кіл на голові теши, а у мене вони в голові чогось всі в картатих спідничках. Може я шось в дєцтві перечитала таке, може то через то, шо сусідка така була і вона часто похоже носила. Але як бачу людину в такій оцево-го спідничці, то люблю її авансом і донестями. Ну або поки вона не постарається і не змусить передумати. Але такого ше не було на моїй пам'яті.
Так шо продам іскровиту картату спідницю з костюмної вовни з лавсаном натуральній іскрі. Щоб очі горіли і сміх котився. Бо, знаєте, люблю коли люди сміються.