Сана жила в нашому селі недовго. Приїхала на роботу, шось там на підприємстві наладить. Думала на місяць, а вийшло майже на півроку. Ну канєшно шо речей мало, а тут ще й директор притрушений. Каже їй, шо нема чого ото розодіватися на роботу, треба ходить скромно. Ну Сана шось там доказувала, шо її робота від одягу не залежить, але ж і конфліктів не дуже хотіла. Почула, шо я шию, прийшла та й каже: "Бабо, мені треба шось простеньке зверху, але з феєричним секретом". Ну і розказала свою історію. Тюююю, думаю. З такими самодурами треба хитро. Оце й пошили таку спідничку, шоб зверху не доколупатись, а все одно ошатно було. Я потім ще стіки їх схожих нашила!