Я виросла в такій місцині, де осінь грала всіма барвами світу: був рудий горіх, золотий дуб, був багряний дикий виноград, жовтіли акації, до останнього зеленіли троянди. А от червоне листя - тільки читала. Знаєте, де побачила? В Кропі. Ото як підете по Архангельській вниз, то на якийсь день впіймаєте червоного клена. Не рудого, не бордового. А такого, що аж горить, як черінь.
Як ця спідничка з італійської костюмної тканини. Чи то дощ, чи ясна днина - вона світиться, як той осінній зубатий кленовий листочок. Тільки якшо клен йде спати на зиму, то тут - все тільки починається. Розправляються плечі, піднімається підборіддя, а крок стає легким і твердим одноврємінно.