Як зараз помню: я мала, років чотири, мабуть. Баба збирається мене купати. Вішалась ширма до вірьовки на сволоку, стоїть мило, мочалка така, наче лисиця обшмаляна. І запах… То вариться різнотрав'я, шоб мені голову полоскати. Ромашка, трохи мняти, чистотіл і обов'язково любисток. Баба казала, шо ромашка робить волосся світленьким, мнята гладеньким, а від любистка волосся росте довге і сильне. Я не помню, як бовталась в тій балії, чим пахло мило. А от як баба поливала волосся любистком - як зараз. І так акуратно, шоб в очки не попало. От цей ритуал і зародив в мені безмірну повагу до кущів любистку: скромної рослинки з високими соковитими стеблами. І запахом любові та опіки.
Традиційна спідниця неймовірного зеленого кольору. Оздоблена вибійкою, оксамитовою стрічкою та защипами. Орнамент узяли зі старовинного рушника з Новомиргородської громади, який зберігається в Етнолабораторії "Баба Єлька".