У мене була улюблена лялька. І не було більшого горя, ніж коли її сусідка вкрала, вмочила в молоко і потім ту ляльку собаки порвали. А ляльку шила моя ба. Лежу у неї, під перину з боків кружечки плетені понатикувані, шоб я мала не гепнула. На шворці, шо до сволока прибита, якась простінь висить, шоб світло в очі не било. І бабуня моя шиє калачики для ручок ляльки. Це зараз я понімаю, шо лялька та була так собі, якшо не страшиліще, а тоді... Кращої в моєму житті не було, ніж та. Оце згадала її, коли шила цю спідничку з вибитими молодичками і взором з рушника зі Світловодського району.
Темно-синя вовняна спідниця з блискучою вибійкою, защипами та оксамитовою стрічкою. Тепла, цупка та дуже гарна. Унікальна спідниця без модливості повторити, бо пошита з тканини, яку більше не виготовляють. Має тонесенькі сині та білі смужки. Оздоблена вибійкою ручної роботи.