Урвала! Так давно шукала такий колір тканини і нарешті надибала! Це ж наче ожиною пофарбоване, хіба нє? От дивишся на цю спідничку і знаєш, шо вона терпка, солодка і дуже-дуже ніжна! Бачте, там ще на темній вибійці є такий колючий орнамент, їй-бо, ожинові шипи.
Я перший раз спробувала ожину вже коли була взросла. Ну як, взросла, вміла говорить, читать і вже тямила шось по хаті зробить. Приніс дід пригорщю, а я подумала, шо то якась така шовковиця. Ну може малина чорна. А як попробувала... Йой, то воно геть інакше. Випросила у діда взяти саджанець і посадити у нас, бо таке ж вкусне.
То шо я вам тепер скажу... Любиш ожинку - люби і ручки подряпать. Кожну осінь і весну зачищаю це ойойкове гніздо і кожен раз сварюся, шо вирубаю, як ще раз вчепиться. А вона наче й вірить, то на літо щедро родить. Так шо є у мене кампот з ожини, варення, настоянка. Вареники варила з ожини і пиріжки ліпила. Тепер ще й спідничку маю. Ну і канєшно пальці я трохи поколола, поки шила. Ожина, шо тут скажеш.
Ніжна соковита спідничка традиційного крою на весну-літо з італійської костюмної тканини.