Знала я одну пані, жила та тому краю села, по верхній вулиці. Ми з нею гарно ладили, але не всім вдавалось так. Я її називала рибкою баламутною. Гарненька така жіночка, ладненька. І тиха. Тиха, поки ти не втнеш шось проти неї. Ввічлива і спокійна, вона ладна була море збурити, якшо її або дорогих їй людей незаслужено обижали. Шо вже скаже - як одбриє. Непокірна, бриклива, але при цьому ніколи не опускалась до якихось образ. Просто вміла так спитати або сказати, шо й чортів прокурор плакав би. Так само було, коли хтось в біду попадав. Як сама не могла помогти, то миттю село на ноги піднімала і находила поміч. А спідничку таку саму я їй шила на весілля. Бо, знаєте, на кожну рибку свій рибак знайдеться.
Синя спідниця традиційного крою з золотавою та блакитною вибійкою. Має бавовняний підбій з чорної тканини у яскраві квіти.