Так вже вийшло, шо моє покоління росло не дуже балуваним на всякі присмаки і солодощі. Та й діти наші тоже. Хочеш смакоти - йди оно клею з вишні пообдирай. А вже як вдасться у мами часу вициганити, то вона тобі наробить подушечок з цукру. Та ми й не жалувались. Але дуже вже я хотіла попробувать, шо таке за шоколад такий. Знала, шо то шось смачне і солодке. Якось мама ухитрилась та купила цілу плитку. Вона була просто замотана в бумагу, без гарних картинок. Мама заховала його в шафку і видавала нам по маленькому шматочку, бо багато не можна. Хоча насправді, то вона хотіла так розтягнути ту шоколадку.
Вірите, вже діти мої як повиростали, то я нарешті наїлась того шоколаду. Але ще довго не могла собі дозволити купити плитку і з'їсти її отако прямо, не ломати на шматочки, а кусати. Бо так воно мені в пам'яті відложилось, шо не можна шоколад просто так їсти. Треба по кубику, не гризти, а розсмоктувати... Тьху! Так шо я тепер, коли не знаю, чого хочу, але дуже треба побути з думками наодинці і заспокоїтись, беру плитку молочного шоколаду і просто їм його, поки дивлюсь у вікно.
То як думаєте, хіба я могла пройти мимо, коли побачила відріз цьої тканини? Яке там! Бо шоколадка іноді треба всім.
Традиційна мідіспідниця шоколадного кольору. М'яка, легка та гладенька. Гарно виграє при ході та в танці.