Колись у мене була книга казок. Така, не дуже товста, але гарнюча. І вже не згадаю, чи то казки народів світу були, чи авторські. Але точно знаю, що там була казка про принцесу, яка мала плаття світанкового кольору. Так же гарно воно там було описане. Ясно, шо мала принцеска хотіла таке платтячко. Ще туди каміння всікого коштовного, прикрас до нього, бантиків та мережива. Ну хотіла та й хотіла. Виросла - і ви мене в корсети і нагайкою не заженете. А от кольору такого хотілося. Бо який це такий, колір світанку. Воно ж там все переливається з синього в зелений, з зеленого в жовтуватий і так, поки не стане білим днем.
А от зараз я побачила тканину і перше, шо подумала - осьо воно. Отой горизонт, коли сонце тільки прокидається і хапається промінчиками за край землі, щоб піднятись (ну, знаєте, воно вже давно живе, шоб спросоння підскакувати, в його віці вже потриматись за шось треба). Небо стає якимось аж прозоро-блакитним, наче нічні фарби ще не вицвіли, а денних ще не набулось.
А ще світанок - це коли легко. Саме тому ця спідничка найсвітанковіша на всій планеті: кольору ранку і легка, як мрія.
Спідниця традиційного крою, пошита з костюмної тканини з віскози та поліестеру. Має бавовняний підбій і дрібну квітку та оздоблена оксамитовими стрічками.