В мойому дитинстві кожна гілочка і кажен кущик мали хазяїна. Не того, шо їх посадив, я духа або істоту, яка там жила і оберігала. В кирницях жили Кирнички, на вишнях - Вишневиці. А в густому і колючому терені жили Терновиці. Стільки історій про них чула, а так і не добилась, яка з них правда. Одна казали, шо то закохана пара перетворилась на терен, бо бродили світом і нігде не могли знайти священника, шоб повінчав. То батьки не дали волі на шлюб, то ходили отак неприкаяні, поки тереном не стали.
Дід розказував, шо тереном стали матері, які ховали дітей від орди. Посадовили всередину, а самі стали стіною навколо. Ото на тому-во місці повиростали кущі, а діти стали мавками-тернавицями і помагали дітям, які заблукали в лісі.
Ше були якісь легенди, але розкажу, як згадаю, бо позабувала геть всьо. Одне точно - це то шо тернові гілочки розганяють злих духів. А ягоди цілющі і лікують багато болячок. А Тернавиці - то неймовірної краси дівчата, шо носять білі сорочки з маленькими вишитими синіми терновими ягідками. І легкі спіднички з голубеньким чи синеньким до них. І обізатільно рясні.
А от якшо не вірите, то знайте, шо одну таку я їй пошила. Бо свою вона порвала, коли спішила витягнути зайця з силець, то зачепилась за коріння старого поваленого дерева.
А спідничка з легусінької, але щільної блакитної картатої бавовни. Має жовтий, як соняшникове поле, підбій. І крій традиційний, рясний.