Спідниця "Цвіте терен" традиційного крою

Терен, мати, коло хати,
А цвіту не має,
Сидить голуб на дубочку,
Голубка літає.

Мабуть шо знаєте цю пісню. Моя бабуня часто її співала. А я все журилась, бо так шкода було і ту дівчину,  і на козака сердилась. І ніяк не могла пойнять, чого терен цвіту не має. Бабуся, як могла, пояснювала, шо терен у піснях часто згадують там, де розставання або нерозділене кохання. І я щовесни бігала до посадки дивиться чи все цвіте, бо он Надя за одним страждає, а Любася за іншим, а ті ще за кимось. але терен цвів, і навіть витримував заморозки другий раз, не осипався. А дівчата та хлопці улюблялись, женились, дітей заводили. Оце я мала собі накрутила, шо терен не зацвіте тоді, коли любов пропаде геть начисто з землі. Бо яке ж тожиття без любові? Того обламувала кілька гілок і ставила в банку ще на самому початку весни, шоб точно зацвів у хаті. 

А як навчилась шить, то шукала таку тканину з терновим цвітом, шоб точно нікуди не дівся, не облетів і любов знаходила тих, кому вона треба, поки сонце світить на землі. 

І шо? І найшла ж! Спідничка в тернову квіточку на сірому тлі з яскравими, як сонце оксамитовими стрічками. Легка та прекрасна, як сама любов.