Зараз розкажу, звідки взялася така спідничка. Прийшла раз до мене дівчина. Імня не вспомню, бо то давно було. Та й вона проїздом у нас була.
Ну та якось вона взнала, шо я спідниці шию. Прийшла, шоб і їй пошила, бо люди нахвалювали. Гарна жінка! Така ото, знаєте, очей не відвести. Ну, думаю, зараз візьме шось червоне, може з оксамитом. Або синє якесь, зелене. З золотом.
А нє. Дивиться на мої стоси тканини і показує на оцю зеленкувату вовну. Я їй:
- Дитино, нашо воно тобі? Подивись на себе: ти ж як квітка. Візьми шось веселіше, багатше.
А вона знаєте, шо каже?
- Ви як моя мама кажете. Якось вона купила мені вбрання, шо ні в кого не було. Гарне, пишне. Намистів понасипала. А як вийшли в люди, то тільки то й робила, шо шикала на мене, бо "такій вбраній пані не годиться голосно сміятись, махати руками" та всяке таке інше. А ми на весілля прийшли, а не на виставку нівєст. То оце, бабо, прошу пошити мені таку, шоб і гарна була, але і я не сиділа в ній, як квочка на яйцях. Бо в мене ще те шило є. І хай спідниця під мене танцює, а не я під неї.
То оце тепер маю таку ж на продаж. Для пані, яка і шило має, і смак, не боїться ніякої компанії. Вовняна цупка рясна спідничка кольору хакі з вибійкою.