Спідниця "Виноградинка" традиційна з вибійкою

Апокаліпсис в нашу сім'ю приходив непомітно, але завжди яскраво. Мій дід, болгарин за походженням, не міг не плекати виноградну лозу, як найлюбимішу дитину. У нього росло два сорти: простячок і Лідія. Простячок - то були дрібні, майже чорні бубки, шо густо-густо обліплювали гроно. Лідія ж на фоні була благородними, рожево-білими великими ягідками. Хоча любила я її недовго, бо, ну чесно, серединка, шо соплі. А шкірка гіркувата і така, шо не дуже і пожуєш. 

Так-от про апокаліпсис. Це день, коли треба було збирати виноград, оббирати ягідки, чавити їх або перемелювати на сік або вино. І була його тьма-тьмуща. Мені малій здавалось, шо його просто нескінченне море. Не то шоб мене дуже хтось заставляв робити, але й розважати мене було нікому. 

В тому сокові було все. І я тоже, бо ну як не підставити пальця під цівку? Або не залізти в балію, куди дід відрами пітнациту ходку робить? Або не повиснути на держаку від саморобного преса, шоб покататись? Але найбільша забава - то загведзяти світлий одяг. Бо де ляпка - там і дві. А далі - гуляй душа. Ото якби ви бачили мої білі сукенки в час збору винограду - ото точно такий самий цвєт, як у цьої спіднички!