Раніше винокурні були ледь не в кожному селі. Хтось просто робив те вино, як вмів, хтось робив його тілько за традиційними рецептами, з яких ще, мабуть, князі пили. А були такі, шо постійно шукали якийсь виноград особенний, гладили кожну гілочку і рахували сонячні дні. Я не дуже петраю в оцих тонкостях, але як гарний колір та смак, могла пригубити крапаль під гарну розмову. Зійшлись ми інтересами з жінкою одного винокура. Та допомагала чоловікові в усьому. Але ж була у неї така особенність: постійно заляпуватись вином або заготовками для нього. Вона так і казала, не набідокурила, а навинокурила. Каже якось: "Я поруч з чоловіковою майстернею скоро відкрию свою. Буду прати виноградні плями за гроші, бо шо вже срєдств всяких знаю". І регоче. Кажу, то діставай найгарніше - ми тобі пошиємо спідничку такого кольору, шоб прати не довелось. Ну це я їй так сказала, а насправді давно шукала хазяйку для тканини, яка у мене лежала. Це мала бути така ж легка і п'янка жінка, але при цьому реготунка.
Бордова мідіспідниця традиційного крою. Оздоблена трьома рядами оксамитових стрічок та чотирма рядами защипів. Має яскравий квітковий підбій.