Не знаю чого, але білочок у нашій місцині не водилось. Так хотіла вживу побачити білку, а де там. Може коти у нас були дуже ласі до таких шустрих пані, а може просто дерев мало. Але піди та скажи дитині, шо її мрія поки неможлива, ага. Ну то я знайшла собі віддушину - побачила раз ласочку і рішила, шо то буде мій лічний степовий вид білок. Такі манюні, юркі, шустрі і гарнюні. Я собі про них казки складала, де ці ясоньки були раз гарними господинями, другий - відважними та винахідливими дівчатами, які могли рятувати життя.
Аж тут, коли я підросла, то понесла вечерю хрещеній в сусіднє село. А там сусідська дочка - ну викапана ласочка! Метка на витівки, гарнесенька, а шо вже все в неї до ладу виходило - то вопше нема шо казати. І побачила я раз на ній таку ж самі спідничку. Тоді й задумала, шо колись пошию для такої самої ласочки.
Чорна традиційна спідниця з вибійкою та оксамитовими стрічками. Добре тримає форму, розлітається при ході та виблискує яскравим підбоєм. По низу вибиті ті самі "вазони", як на нашому логотипі. А на логотип ми їх пересадили зі старого підзорника, її ми привезли з експедиції у с.Мар'янівку Новоархангельського району.