Соврімьонні діти згадують, як вони малювали пальчиком по килиму, що висів у батьків на стіні, та перед сном вигадували собі битви з драконами, принцес у вежах, балакучих звірів і вопше свій окремий всесвіт.
І я таке робила. І килим у батьків, і отой божественний кракелюр на побіленій глиняній стіні у баби. Виводила пальчиком річки, вгадувала профілі в тріщинках.
І зараз таке роблю. Другий раз сидю над старовинним рушником з колекції. Знаєте, бува таке, шо дивишся, - квітка, як квітка. А шось тебе кусає, наче шось бачиш і не бачиш.
От тут таке саме. Наче квітковий взор, яких багато. А шось мені муляє, шось колупає.
І таки побачила ж! Ондо гляньте на квітку. Воно ж наче молодичка з довжелезними кульчиками, аж до плеч.
