Спідниця "Ой зірву я з рози квітку" традиційного крою

- Ой зірву я з рози квітку
Та й кину на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка,
Аж до мого роду.

Ой, дівчата, як би хто знав, як я скучаю другий раз за палісадніком баби Грушки, у якої я квартирувала, коли вчилась в інституті. Винаймала у неї кімнату. Платила смішні гроші, считай, повезло. Але мала їй за то допомагати. Вона коли мене побачила перший раз, то дуже жалувалась, шо вже їй важко, а ніхто навіть за мізерну плату не хоче жити, шоб оце з її квітами панькаться. А вона їх не покине, бо мало того, шо любить їх, так ще й є сорти, шо ще її баба їй відкопувала та дарувала. 

А я шо? Я так квіти люблю, шо сама ще доплачувала, якби було чим. Усіяно було в дворі у баби Грушки тими квітами. Але найбільше вона трусилась над дрібними трояндами, шо цвіли ледь не з першого крепкого тепла і аж до морозів. І якийсь такий кущ чарівний був, шо на ньому і рожеві, і жовтенькі, і майже білі були. Були квіти, які починали цвісти одним кольором, а вигорали геть в другий. 

Скільки я просила бабу назвати сорт чи дати відкопати - нє. Каже: "Ти тільки ту квітку полюбиш, яку виростиш сама, не знаючи цвіту". Тільки через годи дійшло, про шо вона казала. 

А її палісаднік і саму бабуню я досі згадую з теплом, хоча вже стільки часу пройшло. То на честь баби Грушки та її розочок пошила таку спідничку - геть чисто як її двір. 

Ошатна та рясна традиційна спідничка в дрібну квітку. Легка та нежарка.