Спідниця "Перехрестя" картата традиційна

От за шо люблю картаті спідниці - так це за то, шо вони всігда в моді. Може мінятись розмір клітинки, колір, довжина. Але є війні крої і фасони. Як-от оця. 

А ще люблю такі спіднички, бо вони переносять додому. І на багато років тому. Коли я манюня сиділа біля мами за столом. Поки вона шила і кроїла одяг, я розстеляла собі шматочок клітинки і ходила пальчиками по ній. От є пряма дорога, коло неї вулички і провулки. Правору - баба Ганя, у якої під крислатим горіхом була лавка. На ній вона з сестрою-сусідкою сиділа вечорами, дивились на дорогу, шось гомоніли про своє і вітали всіх, хто проходив. Ти їм: "Добрий деееень!". Вони у відповідь: "Добридень! От хароша дитина, всігда поздоровкається!". 

Через дорогу від баби Гані - її сестра баба Сана, або Оксана. У тої двір тонув у квітах всіх кольорів. А у серпні в кутку двору починала родити грушка-лимонка. Ми дітьми обносили її щодня, а вона за ніч давала ще більше груч. Чарівна груша, не іначе. Через три перехрестя прямо і два праворуч - баба Клава. Її "гааааай-гааай!" на неслухняних курей, шо попхались здобати її репаники на насіння знали всі квадратики на цій спідниці. І особливо - той, шо напроти. Бо там жила моя подружка Ліда. Казала, шо сигналізація баби Клави - то найкраще нагадування про все на світі. Сказала мама начистити картоплі до вечері, а Ліда десь загубилась, загралась. Аж тут "гааааай-гааай!" прошиває вуха. Моментально виводить з трансу, наче це ти того жовтяка дзьобаєш і зараз прилетить грудка сухої землі десь між крилами. Бігоооом згадуєш, шо мала робити. 

В цій картатій традиційній вовняній спідниці стільки перехресть, шо вам вистачить на все життя історії згадувати.